Коли професія, робота і хобі співпадають.
( http://www.cqrivne.com.ua/news/data/upimages/99120487.jpg )
( http://www.cqrivne.com.ua/news/data/upimages/99131958.jpg )Чудово, коли професія, робота і хобі співпадають. У цьому мені повезло.
Коли я був у першому класі, молодший батьків брат — дядько Микола навчив мене робити повітряні змії. Легенькі стебла сухого полину (у нас його називали чорнобиль), газета, клей с вишні, пояс від маминого халата,та котушка ниток з бабусиної швейної машинки – і змій готовий!
Темною крапкою він ширяє високо над селом, помахуючи хвостом. Нитка до нього йде спочатку майже паралельно землі, потім плавно підіймається, і, зрештою, зовсім зникає в прозорому осінньому небі.
Потім пішли моделі планерів, спочатку з тих-же матеріалів, до яких потім додалися бамбукові та соснові рейки – адже рубанок ставав дедалі слухняніший в моїх руках.
Гумові стрічки з велосипедної камери та повітряний гвинт, ретельно виструганий з сухої липової дощечки, перетворили модель планера «ЮГ-07» в модель літака.
На зекономлені кишенькові гроші виписані двигуни МК-16 і «Ритм». Конструкції стають все складніші. Самостійно, по книжках, навчився пілотувати кордові моделі.
З другом Сергієм (агов, де ти тепер?) побудували «рекордний апарат» з розмахом крил щось біля двох з половиною метрів. Запас пального – цілий літр, на фюзеляжі прилакований папірець з написом: «Спроба встановлення рекорду дальності моделі літака з компресійним двигуном . Місце старту – село Михайлючка Шепетівського району Хмельницької області. Прохання повідомити про місце приземлення. Сергій Черненко і Юрій Герасимчук».
Важка модель повільно набрала висоту кілька сотень метрів, де потрапила в повітряну течію, яка і понесла її на схід… Звістку про долю нашої «Чайки» я чекаю і донині.
Окрім авіамоделізму, почав займатись ще і радіоконструюванням.
А почалось все так. Дядько Віктор – ще один батьків брат, працював в Інституті Кібернетики, в самого Глушкова. Приїхав він в село, у відпустку на червоній «Яві-250». Пороздавав київські гостинці, а потім почав розкладати на підвіконні свої речі – бритву, зубну щітку. Коли дядько вийняв з наплічника маленьку пластикову коробочку, то я спочатку подумав, що там мило. Але він повернув якесь коліщатко, і з коробочки залунала музика!
Спіймавши мій зацікавлений погляд, дядько пояснив: «Транзисторний приймач, саморобний». Останнє слово було ключовим. Ті кілька тижнів, які дядько гостював в своїх батьків – тобто в моїх діда і баби – я не випускав приймач з рук, та все розпитував про радіо.
Саме тоді я зрозумів, принцип роботи коливального контуру, детектора, підсилювачів низької та високої частоти, що таке чутливість та вибірність. Дядько вмів просто пояснити такі, досить складні для шестикласника, речі.
(Далі буде)